Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
До суду звернулась районна державна адміністрація з позовом до особи про виселення без надання іншого жилого приміщення. А відповідач звернулась з зустрічним позовом про визнання права користування жилим приміщенням.
Судами в ході розгляду справи встановлено, що у 1997 році між колишнім працедавцем відповідача та Фірмою було укладено договір оренди квартири.
У 2013 році суд задовольнив позовні вимоги державного підприємства та виселив відповідача з квартири без надання іншого жилого приміщення. Проте рішення суду не було виконане.
Також у 2013 році будинок, де знаходиться квартира, у якій проживає відповідач, передано до комунальної власності територіальної громади. Районна державна адміністрація посилалась на те, що відповідач продовжує проживати у квартирі без відповідних документів, що підтверджують її проживання на законних підставах, а тому підлягає виселенню на підставі частини третьої статті 116 Житлового кодексу України без надання іншого жилого приміщення.
Суд позов районної державної адміністрації задовольнив. Виселив особу з квартири без надання іншого жилого приміщення, а у задоволенні зустрічного позову відмовив.
З рішенням суду першої інстанції погодились апеляційний суд та ВССУ.
Суди виходили з того, що на ім’я відповідача ордер на зайняття спірного жилого приміщення не видавався, договір оренди спірного приміщення було укладено між державним підприємством та Фірмою, особовий рахунок зі сплати за житлово-комунальні послуги на ім’я відповідача не відкривався, тому вона є особою, яка самоправно зайняла жиле приміщення.
У зв’язку з викладеним, суди дійшли висновку, що відповідач підлягає виселенню на підставі частини третьої статті 116 ЖК України без надання іншого жилого приміщення.
Верховний Суд України рішення судів скасував, а справу направив до суду першої інстанції для нового розгляду ( постанова від 22.06.2017 у справі № 6-2010цс16).
Частиною 3 статті 116 Житлового кодексу України визначено, що осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення.
ВСУ зазначив, що такими, що самоправно зайняли жиле приміщення, вважаються особи, які вселилися до нього самовільно без будь-яких підстав, а саме: без відповідного рішення про надання їм цього приміщення та відповідно ордера на житлове приміщення. Виселення цих осіб пов’язане з відсутністю у них будь-яких підстав для зайняття жилої площі.
Поряд з цим, у справі що переглядалась ВСУ, відповідач посилалась, що на підставі зазначеного договору оренди її чоловіку надано для проживання квартиру, а вона вселилась як член сім’ї наймача. Починаючи з 1997 року вона разом з родиною постійно проживає за спірною адресою.
Відповідно до частин 1, 3 статті 283 ЦК Української РСР, який діяв на час виникнення спірних правовідносин, нарівні з наймачем жилого приміщення члени сім’ї наймача, які проживають разом з ним, набувають прав і обов’язків, що випливають з договору найму. До членів сім’ї наймача належить, зокрема, дружина наймача. Подібні норми матеріального права закріплені й у частині першій статті 816 ЦК України.
ВСУ звернув увагу на те, що якщо особа проживає у жилому приміщенні на підставі цивільно-правового договору, строк якого закінчився, то власник такого приміщення має право звернутися до суду за захистом своїх прав на підставі положень цивільного законодавства.
Суд вказав, що застосувавши до спірних правовідносин норми житлового законодавства та дійшовши висновку, що відповідач самоправно займає спірне жиле приміщення, суди належним чином не перевірили підстави зайняття нею квартири, вирішили спір лише щодо відповідача, не з’ясувавши при цьому всіх членів сім’ї, які проживають у квартирі, чи є вони членами однієї сім’ї, підстави їхнього проживання у спірній квартирі та не залучили їх до участі у справі.