Правова позиція Верховного Суду України щодо зміни розміру аліментів за рішенням суду

Відповідно до статті 192 Сімейного кодексу України розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Згідно з роз’ясненнями, викладеними у пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15.05.2006 № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» у новому розмірі аліменти сплачуються з дня набрання рішенням законної сили.

Статтею 182 СК України передбачено, що при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини та на теперішній час мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Звертаючись до суду з позовами про зменшення розміру аліментів, позивачі вказують, як правило, на погіршення матеріального стану (відсутність заробітку) та стану здоров'я, на народження інших дітей або наявність інших осіб, яких зобов’язані утримувати, а суд надає оцінку таким посиланням та наданим на їх підтвердження доказам.

Так, до суду звернувся платник аліментів та зазначав, що на час ухвалення рішення суду про стягнення з нього аліментів у розмірі 1/3 частки всіх видів його доходу він знаходився з відповідачкою у зареєстрованому шлюбі, проживав разом з нею, мав постійну роботу та заробіток. А на даний час шлюб між ними розірвано, він не має постійного місця роботи та заробітку, його майновий стан погіршився. У зв'язку з цим просив суд стягувати з нього на користь відповідача на утримання сина, аліменти у розмірі 1/4 частки його доходу.

Суд першої інстанції у задоволенні позову відмовив, а апеляційний суд та ВССУ дійшли висновку про наявність підстав для зменшення розміру аліментів, оскільки позивачем доведено погіршення свого майнового стану - він не працює, не має доходу, і сплачувати на даний час визначений раніше розмір аліментів не може через важкий майновий стан (ухвала ВССУ від 13.09.2017 у справі № 174/460/16-ц). 

У іншій справі платник аліментів посилався на те, що у нього є дитина від іншої жінки, на утримання якої він згідно з рішенням суду сплачує аліменти у розмірі 1/6 частини від усіх видів доходу. Тому просив суд зменшити розмір аліментів, які стягуються з нього на утримання спільної дитини з відповідачем з 1/4 до 1/6 частини усіх видів заробітку щомісячно.

Суд першої інстанції задовольнив позов, але таке рішення не підтримали апеляційний суд та ВССУ. Суди встановили, що дитина сторін перебуває на диспансерному обліку в дитячій поліклініці з діагнозом: затримка психомовного розвитку, невус лівого плеча, хронічний тонзиліт, реактивний артрит, вроджена кістева деформація. Відповідно потребує постійного лікування, що зумовлює виникнення значних витрат, а матеріальне становище одержувача аліментів - матері дитини, не поліпшилося.

Суди вказали, що статтею 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. А в даному випадку зменшення розміру аліментів суперечить інтересам дитини (ухвала ВССУ від 19.07.2017 у справі № 303/256/16-ц).

Поряд з цим, і покращення матеріального становища платника аліментів не є беззаперечною підставою для збільшення їх розміру в судовому порядку.

Так, одержувач аліментів звернулась до суду з позовом про збільшення розміру аліментів та посилалась на те, що у платника припинилось зобов’язання по її утриманню, а відповідно – покращилося матеріальне становище. А тому просила збільшити розмір стягуваних на дитину аліментів з 1/6 частини всіх видів заробітку до 1/4 частини.

Суд першої інстанції задовольнив позов та збільшив розмір аліментів. Апеляційний суд та ВССУ дійшли інших висновків щодо обґрунтованості позовних вимог.

Суди зазначили, що суд першої інстанції врахував лише зміну матеріального становища платника аліментів у зв'язку із зменшенням кола утриманців, та залишив поза увагою інші обставини, які мають суттєве значення для вирішення спору. Зокрема, суд не врахував, що на час звернення до суду з даним позовом, позивач має постійну роботу та заробіток, що свідчить про покращення її матеріального становища. Також судом не було враховано, що розмір заробітної плати відповідача збільшився з часу стягнення аліментів на утримання дитини, а тому збільшився і розмір отримуваних аліментів, та він є достатнім для утримання малолітньої дитини (ухвала ВССУ від 09.11.2017 у справі № 486/1193/16-ц).

Також, згідно з правовою позицією Верховного Суду України від 05.02.2014 у справі № 143 цс 13 з огляду на відсутність імперативної заборони змінювати розмір аліментів шляхом зміни способу їх присудження, за положеннями статті 192 СК України зміна розміру аліментів може мати під собою й зміну способу їх присудження (зміна розміру аліментів, стягнутих за рішенням суду у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини на розмір аліментів у певній твердій грошовій сумі та навпаки).