ВЕРХОВНИЙ СУД РОЗ’ЯСНИВ, ЩО ПЕРЕДБАЧАЄ ЩИРЕ КАЯТТЯ СУДОВА ПРАКТИКА

Вироком суду осіб засуджено за ч.3 ст.190 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки та на підставі ст.75 КК України звільнено від відбування покарання з випробуванням іспитовим строком на 2 роки. 

Так, особи, діючи за попередньою змовою шляхом обману щодо своїх дійсних можливостей та намірів, в приміщенні відділення ПАТ «ПриватБанк» заволоділи грошовими коштами потерпілого у сумі 165 200 грн., пообіцявши йому здійснити обмін цих грошових коштів на долари США за вигідним курсом, що не мали намірів робити.

Також судом задоволено цивільний позов та постановлено стягнути з осіб грошові кошти у сумі 20 000 грн. на відшкодування( компенсацію) моральної шкоди.

Апеляційний суд вирок районного суду в частині призначеного покарання із застосуванням ст.75 КК України скасував, ухвалив новий вирок, яким постановив вважати осіб засудженими за ч.3 ст.190 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки. В решті вирок залишив без зміни.

Захисники стверджували про несправедливість призначеного покарання через суворість, а суд недостатньо врахував те, що засуджені щиро розкаялись та добровільно відшкодували спричинені потерпілому збитки, що є обставинами, які пом'якшують покарання. Крім того, зазначали, що під час досудового розслідування та в суді порушено право особи на захист, оскільки не було належним чином роз'яснено наслідки його відмови від захисника.

Суд касаційної інстанції не знайшов підтверджень покликань захисників та дійшов висновку, що апеляційний суд дотримався вимог закону України про кримінальну відповідальність.

Так, ККС ВС погодився з вказівкою апеляційного суду на те, що районним судом не в повній мірі враховані конкретні обставини справи, зокрема те, що засуджені не працювали і не займалися будь-якою суспільно-корисною працею, умисний тяжкий злочин вчинили з корисливих мотивів, до його вчинення заздалегідь ретельно готувалися, завчасно розподілили ролі між собою, що значно підвищує суспільну небезпеку їх дій.

А щире каяття осіб у вчиненому злочині хоча і визнано обставиною, яка пом'якшує покарання засуджених, проте така обставина носить лише формальний характер.

ВС роз'яснив, що розкаяння передбачає, окрім визнання особою факту вчинення злочину, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому певному злочині, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в намаганні особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого. Факт щирого каяття особи у вчиненні злочину повинен знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження. Поряд з цим, у матеріалах справи відсутні дані на підтвердження того, що засуджені відшкодували збитки потерпілому.

З огляду на зазначене ВС дійшов висновку, що призначене особам покарання в мінімальних межах санкції статті обвинувачення з реальним його відбуванням є законним, справедливим та сприятиме перевихованню винних та попередженню вчинення ними нових правопорушень. А підстави для застосування щодо засуджених положень ст.75 КК України відсутні.

Також ВС спростував і посилання захисника на порушення права особи на захист, оскільки мати захисника та отримувати його допомогу є правом підозрюваного, обвинуваченого, і особа був належним чином поінформований про таке право та йому була надана можливість ним скористатись (постанова ККС ВС від 22.03.2018 у справі №759/7784/15-к).