Верховний Суд вказав на значення погодження меж земельної ділянки із суміжними власниками (користувачами) при виділенні земельної ділянки у власність

До суду звернулась особа з позовом про скасування рішення міської ради, визнання державного акту на право приватної власності на земельну ділянку недійсним.

Позивач зазначала, що вона є власником часток житлового будинку на підставі договору дарування. Особа посилалась на те, що рішенням міської ради відповідачу передано у власність земельну ділянку площею 0,0585 га, але відповідач самовільно, без її згоди, зайняла частину земельної ділянки площею 200 кв. м, яка знаходилася у її користуванні, та встановила огорожу, унаслідок чого під час приватизації земельної ділянки відповідач отримала у власність земельну ділянку більшої площі, ніж та, що перебувала у її користуванні.

Особа вказувала, що рішення міської ради є незаконним, оскільки у порушення земельного законодавства в акті встановлення та погодження меж земельної ділянки, яка належить відповідачу, серед списку суміжних користувачів її прізвища не вказано, згода нею не надавалась, чим порушено порядок надання у власність відповідачу земельної ділянки. А оскаржувані нею рішення міської ради та державний акт на право приватної власності на земельну ділянку перешкоджають їй отримати у власність земельну ділянку.

Суди першої та апеляційної інстанцій відмовили у задоволенні позову.

Суд першої інстанції зазначив, що порушень земельного законодавства при виділенні земельної ділянки відповідачу не допущено, та у силу статті 198 ЗК України погодження меж є виключно допоміжною стадією у процедурі приватизації земельної ділянки, спрямованою на те, щоб уникнути необов'язкових технічних помилок. Суд вказав, що підписання акта погодження меж самостійного значення не має, воно не призводить до виникнення, зміни або припинення прав на земельну ділянку, як і будь-яких інших прав у процедурі приватизації. А тому суд дійшов висновку, що, незважаючи на те, що не підписувала погоджувальний акт, спір про право у випадку не підписання акта погодження меж відсутній і це не перешкоджає позивачці завершити процес приватизації власної земельної ділянки.

Апеляційний суд зазначив, що позивачем не доведено порушення відповідачем її прав при оформленні державного акта про право власності на земельну ділянку; доказів того, що мало місце накладання земельної ділянки відповідача на земельну ділянку, що перейшла у користування позивача, суду не надано. 

Суд апеляційної інстанції вказав, що погодження меж є виключно допоміжною стадією у процедурі приватизації земельної ділянки, спрямованою на те, що щоб уникнути необов'язкових технічних помилок, є складовою частиною технічної документації, необхідної для передачі громадянам безоплатно земельних ділянок на праві приватної власності.

ВС скасував судові рішення та направив справу до суду першої інстанції на новий розгляд.

За змістом пункту 3.12 Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 18 травня 2010 року № 376, закріплення межовими знаками меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється виконавцем у присутності власника (користувача) земельної ділянки, власників (користувачів) суміжних земельних ділянок або уповноваженою ним (ними) особою.

Відповідно до частин першої, другої статті 198 ЗК України кадастрові зйомки - це комплекс робіт, виконуваних для визначення та відновлення меж земельних ділянок. Кадастрова зйомка включає: геодезичне встановлення меж земельної ділянки; погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами; відновлення меж земельної ділянки на місцевості; встановлення меж частин земельної ділянки, які містять обтяження та обмеження щодо використання землі; виготовлення кадастрового плану.

Згідно з пунктом 2.1 Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою та договорів оренди землі, затвердженої наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 4 травня 1999 року № 43, роботи зі складання державного акта на право власності на земельну ділянку або на право постійного користування земельною ділянкою виконуються в такій послідовності: підготовчі роботи; встановлення (відновлення) в натурі (на місцевості) меж земельної ділянки та меж обмежень на використання земельної ділянки; складання кадастрового плану земельної ділянки; заповнення бланка державного акта.

ВС зазначив, що погодження меж земельної ділянки із суміжними власниками (користувачами) є обов'язковим при виділенні земельної ділянки у власність.

Суд звернув увагу на те, що відповідно до частини другої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Встановивши, що при виділенні земельної ділянки у власність відповідачу із позивачем не було погоджено межі земельної ділянки, суди відмовили у позові, не вказавши відповідних правових підстав, помилково зазначивши, що позивачем обрано невірний спосіб судового захисту (постанова від 11.07.2018 у справі № 263/11779/16-ц).

Джерело: Верховний Суд